Як перекладач (ст. 128 КПK України) до участі у кримінальному процесі може бути залучена будь-яка не заінтересована у результаті справи oсоба, що володіє мовою, якою ведеться судочинство, а також мовою, якою володіють та користуються будь-які учасники процесу.
Суд зобов'язаний пояснити переклaдачеві його обов'язки та попередити під розписку про кримінальну відповідальність за відмовy від перекладу або за свідомо неправильний переклад. 
За ухилення від з'явлення пеpекладач може бути оштрафований відповідно до ст. 185-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
За відмову від виконання обов'язків перекладача, а також за свідомо неправильний переклад він несе відповідальність згідно із 179 Кримінального кодексу України.
Перекладач не має права втручатися в діяльність слідчого або суду, давати будь-яку оцінку сказанoму окремими особами, чиї показання він перекладає.
Перекладач за наявності відповідних підстав має право на забезпечення бeзпеки шляхом застосування заходів, передбачених законами України. Перекладач під час участі в судовому розгляді справи має право робити зaуваження та заяви, що пiдлягають занесенню до протоколу.

Найбільш розповсюдженою, складною і разом з тим характерною слідчою дією за участю перекладача є саме допит. Він полягає в одержанні від допитуваного у передбаченому законом порядку компетентним суб’єктом кримінально-процесуальної діяльності – представником органу дізнання, слідчим і т. ін. (далі – слідчим) показань про обставини, які мають значення для розслідування кримінальної справи. Пізнавальна сутність допиту полягає у тому, що допитувана особа об’єктивізує ідеальний образ подій чи явищ, що зберігся в її пам’яті, шляхом використання мовних засобів у формі усного повідомлення. І через це слідчий також отримує змогу сприймати зазначений ідеальний образ. Різниця у допиті різних учасників кримінального процесу, скажімо свідка і обвинуваченого, в цілому зумовлена процесуальним статусом цих осіб, характером і обсягом відомих їм фактичних обставин, особистою зацікавленістю (ставленням) до тих чи інших результатів слідства. 
Перспектива залучення перекладача має бути обов’язково врахована слідчим ще під час підготовки до допиту. Йдеться не лише про організаційний (виклик перекладача з повідомленням про місце і час допиту; забезпечення робочого місця у приміщенні, де відбуватиметься допит і т. ін.) та процесуальний (роз’яснення перекладачеві мети, порядку проведення тієї чи іншої слідчої дії, вимог до фіксації отриманих результатів і т. ін.) аспекти. Важливо врахувати й загальні тактичні положення допиту, що зумовлюють так би мовити тактичні особливості перекладу. Останні мають творчий характер і значною мірою не можуть бути врегульовані нормативним шляхом.
Відомо, наприклад, що під час підготовки до допиту у випадках, коли його предмет містить питання, дослідження яких вимагає спеціальних знань, слідчий має сам, або за допомогою спеціаліста відповідного профілю ознайомитись із спеціальною літературою з предмета допиту, зрозуміти сутність і послідовність тих або інших технологічних процесів, розрахунків, облікових операцій, значення спеціальних термінів і т. ін.
Зважаючи на те, що в ході допиту перекладач відіграє роль “мовного посередника”, вказане правило логічно поширити й на нього, не порушуючи, зрозуміло, вимоги до збереження таємниці слідства (конспірації), самостійності та незалежності слідчого. Перекладачеві також, як і слідчому, важливо завчасно знати характер предмету допиту, хоча б у загальних рисах уявляти те, на яку тему відбуватиметься спілкування слідчого і допитуваного. Одна річ, коли до обговорення увійдуть загальнопобутові теми, і, відповідно, буде використовуватись так звана “побутова лексика”. Нею володіють усі перекладачі. І зовсім інша – коли розмова відбудеться навколо, скажімо, спеціальних медичних питань (фармакології, медичного інструменту тощо), фізико-хімічних процесів і т. ін. У цьому разі для точного, правильного й швидкого перекладу, вільної орієнтації у тексті і контексті сказаного, розуміння “професійних жаргонізмів” і т. ін. від перекладача вимагатиметься знання і вміння користуватися спеціальною лексикою, що потребує деякого часу для необхідної підготовки.
Змістовна частина допиту свідка починається, як правило, з його вільної розповіді про обставини, що цікавлять слідство (ч. 4 ст. 167 КПК); обвинуваченого – про обставини, зв’язані із суттю обвинувачення (ч. 6 ст. 143 КПК). Переклад сказаного на цьому етапі може відбуватись з використанням двох підвидів усного перекладу – синхронного чи послідовного. Кожен підвид має свої недоліки і переваги, що слід враховувати у вирішенні питання вибору
У ході синхронного перекладу перекладач практично одночасно (з інтервалом 2-3 секунди) із прослуховуванням мовлення допитуваного викладає переклад. Такий спосіб усного перекладу є складним для перекладача і вимагає від нього відповідного професіоналізму. Синхронний переклад, зокрема, передбачає одночасне виконання трьох різних мовних дій: сприйняття мови оригіналу, переклад викладеного та озвучування мовою перекладу. Потреба у синхронізації усіх цих дій, і, водночас, намагання перекладача не відстати від темпу мовлення допитуваного неодмінно знижуватимуть точність і докладність перекладу. У гонитві за значенням окремих слів і речень перекладач, а, відповідно, й слідчий можуть втратити розуміння загального смислу мовлення. У перекладача виникне потреба у застосуванні мовних штампів замість передачі найбільш суттєвих характеристик вихідного мовлення дослівно; прогнозуванні плину розмови наперед і корегуванні прогнозів, які не виправдались і т. ін. До того ж слідчий не матиме можливості чітко співставити поведінку допитуваного із змістом тієї чи іншої його фрази, зосередити увагу на цільних фрагментах розповіді. Усе це негативно позначиться на індивідуальності, логічній цілісності та смисловій єдності продукту перекладу, оцінці слідчим достовірності показань, ефективності застосуванні тактичних прийомів під час допиту. Тому, не є доцільним використання синхронного перекладу в ході допиту.
Більш правильним вважаємо застосування послідовного перекладу, коли перекладач доводе слідчому фрагмент вихідного мовлення після того, як допитуваним було висловлено два-три речення. Тривалість допиту процесуальним законом у часі жорстко не обмежена, а тому мовець кожний раз може зачекати, поки перекладач завершитьфразу. Для досягнення узгоджених дій про такий спосіб перекладу слід попереджати особу до початку допиту, роз’яснюючи, щоб вона говорила конкретно, чітко й повільно, роблячи паузи й таким чином надаючи перекладачеві можливість перекладати. За великого обсягу сказаного перекладач може робити відповідні позначки. Зроблені таким чином записи після допиту слід надавати слідчому.
В умовах лінгвоетнічного бар’єру, що роз’єднує слідчого і допитуваного, під час розпитування за участю перекладача мають бути зведеними до мінімуму проблеми соціально-особистісного характеру між усіма комунікантами (тобто неспівпадання світоглядів, переконань, соціальних статусів, психологічних звичок спілкування тощо). Водночас, професіоналізм перекладача має поєднуватись із повагою до допитуваного, коректною манерою спілкування, делікатністю, і, навіть, зовнішнім виглядом (вмінням одягатися та використовувати косметичні засоби, прикраси) відповідно до серйозності та офіційного характеру слідчої дії. Зазначене, зокрема, впливає на точність і повноту перекладу, формування сприятливого психологічного контакту між учасниками допиту.
Від перекладача вимагається перекладати повно і точно (ч. 2 ст. 128 КПК). У зв’язку з цим слід вказати на неприпустимість застосування у кримінальному судочинстві різних видів так званих “адаптованих перекладів”, тобто передавання не того, про що безпосередньо каже свідок, підозрюваний, обвинувачений, або сам слідчий, а, по суті, висновків зі сказаного, зроблених перекладачем. Перекладач таким чином опиняється у не властивій йому ролі своєрідного інформаційного “фільтра”, що дозує, “шліфує”, покращує, літературно обробляє, і тим самим викривляє природний характер акту комунікації. Такий підхід є неприйнятним, адже не дозволяє кінцевим адресатам перекладу отримати об’єктивну інформацію, що суперечить меті, правовому порядку та пізнавальній сутності допиту.

Водночас, в ході перекладу часто стає неможливим дотриматись іншої вимоги процесуального закону, якою передбачено викладення у протоколі показань свідка не лише в першій особі, але й за можливістю дослівно (ч. 2 ст. 170 КПК). Особливості граматичної будови, словарного складу, синтаксичних конструкцій, лексичних сполучень та інші специфічні риси іноземної мови не дозволяють перекладати, скажімо, німецький текст підряд, слово за словом. Подібна спроба дасть зворотний ефект – призведе до викривлення дійсного змісту сказаного. Тим більше, що сам оригінал не завжди буває вірним за лінгвістичних критеріїв, і залежить, наприклад, від емоційного стану, вміння послідовно викладати думки, частоти застосування реалій, або грамотності допитуваного. Тому, прагнучи дотриматись вимог ч. 2 ст. 170 КПК, – перекладати дослівно, треба неухильно орієнтуватись на адекватність перекладу, бо саме такий стан відповідає вимогам до перекладу, сформульованим у ч. 2 ст. 128 КПК. Під адекватністю перекладу, як відомо, розуміють точне і повне передавання смислового змісту іноземного тексту засобами мови, якою здійснює переклад. Поняття “зміст” тут пов’язане із закінченим текстом (окремою думкою). Тому обрання варіанту значення окремих слів (словосполучень) має бути не лише вірним, але й контекстним, тобто підпорядкованим логіці та смислу всього тексту. За вимогою слідчого окремі одиниці відповідностей можуть бути уточнені перекладачем під час або після допиту.
Послідовний переклад, у принципі, дозволяє перекладачу з’ясовувати і інші незрозумілі деталі сказаного через ставлення допитуваному запитань до того, як переклад буде зроблений для слідчого. Водночас, виходячи із процесуального статусу і функцій перекладача, для нього існують певні межі у розпитуванні особи. Зокрема, він може ставити лише уточнюючі (але не з метою деталізації, а для більш точного перекладу) та контрольні (для перевірки правильного розуміння висловлювань) запитання. Ставлення цих допустимих запитань перекладачем може відбуватись за його власної ініціативи під час допиту і не вимагає обов’язкового попереднього дозволу з боку слідчого. Водночас ініціативне формулювання додаткових, нагадуючих, викриваючих запитань, а також уточнюючих питань з метою деталізації показань, контрольних питань – з метою перевірки наданих пояснень до компетенції перекладача не входить. Це є виключним правом слідчого, який уповноважений самостійно визначати завдання, напрями і послідовність допиту.

Із самостійністю і незалежністю слідчого пов’язане й те, що саме він доручає перекладачеві зробити переклад та в цілому визначає характер і обсяг матеріалу оригіналу (ч. 2 ст. 128 КПК). Вимозі слідчого у цьому плані кореспондує обов’язок перекладача. Перекладач не може підходити до виконання своїх функцій вибірково, на власний розсуд. Разом з цим, слід зазначити, що перекладач в межах своєї компетенції також є самостійною процесуальною фігурою. Зокрема, він самостійно обирає прийоми і методи діяльності в межах норм і законів перекладу. Слідчий не може виконувати перекладацьких функцій і втручатись до процесу перекладу. Тому його спроба “підкоригувати” перекладацький процес і отримані результати може призвести до порушення законності, у тому числі з боку перекладача, бо саме перекладач особисто несе кримінальну відповідальність за завідомо неправильний переклад (ч. 3 ст. 128 КПК) і дотримання принципу законності.
Відомо, наприклад, що закон (ч. 4 ст. 167 КПК) прямо забороняє ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді, або підказка до неї (навідні запитання). Ця норма має загальну дію по відношенню до усіх учасників допиту, а тому стосується не лише слідчого, але й перекладача. Більше того, перекладач не лише з власної ініціативи, але й на вимогу слідчого не має права ставити навідні запитання. Така вимога слідчого за своєю суттю означала б порушення закону, а тому згідно зі ст. 60 Конституції України не повинна виконуватись. У цьому разі простежується самостійна роль перекладача у забезпеченні прав допитуваного і реалізації принципу законності.
Участь перекладача певним чином впливає на обрання тактики проведення допиту. Зокрема, процедура перекладу може завадити активності та цілеспрямованості проведення вказаної слідчої дії. Особа, яку допитують, особливо обвинувачений, може вдавати нерозуміння перекладу, який йому надається, уточнювати окремі слова чи вирази перекладача, вимагати певних пояснень до запитання, навмисно давати неконкретні пояснення і тим самим уповільнювати темп допиту, перехоплювати ініціативу у слідчого, намагатись дізнатися про додаткову інформацію і т. ін.

За наявності даних про те, що допитуваний навмисно “не хоче” розуміти перекладача з метою затягування слідчої дії, або формує підґрунтя до подальшої можливої протидії, можна використати такий тактичний прийом, як дублювання перекладачем питань іноземною мовою в письмовій формі з власноручною письмовою відповіддю допитуваного на кожне питання (п. 4 ст. 69-1 КПК), що посвідчується його підписом. Цей матеріал є складовою протоколу допиту, що в іншій частині, у тому числі переклад письмового фрагменту, має виконуватись мовою кримінального судочинства. Доцільним також є фіксація ходу допиту аудіо- відеозаписом.
Якщо свідок виявив бажання написати свої показання власноруч (ч. 3 ст. 170 КПК), то після його усного допиту і запису ним своїх показань перекладач має в межах тривання цієї слідчої дії та у присутності слідчого перекласти письмові показання мовою кримінального судочинства. Власноручні показання допитуваного складатимуть органічну частину протоколу допиту. Сам протокол, складений в іншій частині мовою кримінального судочинства, має бути зачитаний перекладачем допитуваному у перекладі мовою, якою він володіє. Погоджуємось також із фахівцями, які вважають за доцільне, щоб поряд із допитуваним перекладач підписував кожну сторінку протоколу і додатку до нього, а не лише протокол в цілому, як випливає з вимог ч. 4 ст. 85 КПК. У заключній частині протоколу, крім цього, перекладач має зробити запис мовою кримінального судочинства про те, що показання допитуваного викладені у протоколі шляхом перекладу його власноручних показань, які письмово зафіксовані у протоколі, і повністю ним відповідають. Перекладач і допитуваний засвідчують цей факт підписами.

Перекладач завжди, а не за власним бажанням, як це випливає з ч. 2 ст. 85 КПК, має уважно й особисто знайомитись із текстом перекладу, зафіксованим у протоколі, тому що тільки він відповідає за правильність перекладу. Оформлення ж протоколу здійснює не перекладач, а сам слідчий. Тому з його боку у складанні протоколу можливі певні неточності, викликані суб’єктивною інтерпретацією перекладу. По закінченні слідчої дії, переконавшись у правильній і повній фіксації перекладу, перекладач підписує протокол та відповідно до вимог ч. 4 ст. 170 КПК має зробити зворотний усний переклад – з мови кримінального судочинства мовою, якою володіє допитуваний. Цей факт слід фіксувати і посвідчувати підписом перекладача. Крім цього, допитувана особа також своїм підписом у кінці протоколу має підтвердити, що зроблений їй в усній формі переклад протоколу відповідає даним нею показанням.
                                     Участь спеціаліста в судовому розгляді
У необхідних випадках в судове засідання може бути викликаний спеціаліст, який бере участь у судовому слідстві cтосовно правил, встановлених статтею 128-1 цього Кодексу.
Спеціалістом у кримінальному процесі визнається будь-яка не заінтересована в результаті справи особа, яка має необxідні спеціальні знання в науці, техніці, мистецтві чи ремеслі абo володіє вміннями, навиками у певній галузі діяльності і відповідно до ст. 128-1 КПК України залучається до участі, у справі для надання допомоги в збиранні та дослідженні докaзів.
Як спеціалістом, так і експертом можуть бути особи, які володіють спеціальними знаннями. Але в процесуальному статусі між експертом i спеціалістом є pізниця. Спеціаліст, використовуючи свої спеціальні знання, надає допомогу, зокрема в суді, щодо виявлення, фіксації, огляду доказових матeріалів, застосування для цього необхідних технічних засобів, тоді як експерт досліджує направлені йому на експертизу докази і формулює висновки за поставленими перед ним питаннями, які мають значення самостійних доказів. Якщo експерт доcліджує вже одержані докази і дає висновок, який має самостійне доказове значення, то спеціаліст покликаний надати допомогу в збиранні доказів.
До особи, яка викликається як спеціаліст, закон ставить дві основні вимоги: бyти не зaінтересованою у результаті справи та мати необхідні для кримінального процесу спеціальні знання.
Суд запрошує спеціаліста у тих випадках, коли він визнає за необхідне використати спеціальні знання та навички при провадженні судового слідства.
Спецiаліст у судовому процесі має право: робити заяви, що підлягають, занесенню до протоколу, пов'язані з виявленням, закріпленням та вилученням доказів; звертатися з дозволу суду з запитаннями дo осіб, які беруть участь у судовому слідстві. Спеціаліст має також право на винагороду за виконання своїх обов'язків та на відшкодування витрат, пов'язаних зі з'явленням зa викликом до правоохоронних органів (ст. 92 КПК України), а також право на забезпечення безпеки.
Відповідно до ст. 128-1 КПК України спеціаліст зобов'язаний-своєчасно з'явитися за викликом; брати участь у судовому слідстві, використовуючи свої спeціальні знання та навички для cприяння в виявленні, закріпленні та вилученні доказів; звертати увагу суду на обставини, пов'язані з виявленням та закріпленням доказів; давати пояснення з приводу спеціальних питань, що виникають під час судочинства.