РОЗДІЛ II
2.1. Інститут звільнення від покарання та його відбування є одним з проявів
принципу гуманізму у кримінальному праві. Його застосування спрямоване на
звуження меж кримінально-правової репресії для стимулювання виправлення
засудженого, адаптації його до норм соціальної поведінки та вимог дотримання
правопорядку, Суть цього інституту полягає у тому, що за підстав, передбачених
ККУ;
1) засуджений може (або повинен) бути звільнений судом від:
а) реального відбування покарання, призначеного вироком суду;
б) подальшого відбування покарання, частину якого він вже відбув; 2)
засудженому може бути:
а) замінено покарання більш м'яким;
б) пом'якшено призначене покарання.
1. Звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування,
заміна більш м'яким, а також пом'якшення призначеного покарання, крім
звільнення від покарання або пом'якшення покарання на підставі закону України
про амністію чи акта про помилування, може застосовуватися тільки судом у
випадках, передбачених ККУ.
2. Особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає
негайному звільненню від призначеного судом покарання.
3. Призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону,
знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону.
4. Особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за
вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням
бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду
справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.
5. Особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах,
передбачених статтею 49 ККУ. Звільнення від покарання та його відбування,
заміна покарання більш м'яким, а також пом'якшення призначеного покарання
становлять виключну прерогативу суду, крім звільнення від покарання або
пом'якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про
помилування.
Матеріальною підставою звільнення від покарання та його відбування є
недоцільність або ж неможливість призначення чи виконання покарання в силу
втрати чи значного зменшення суспільної небезпечності особи, яка вчинила
злочин, погіршення стану й здоров'я або ж в силу зміни закону. Ці загальні
підстави конкретизуються стосовно окремих видів звільнення від покарання та
його відбування. ККУ передбачає такі види звільнення від покарання та його
відбування:
1) звільнення від покарання:
а) щодо особи, засудженої за діяння, караність якого законом усунена (ч. 2 ст.
74);
б) внаслідок втрати особою суспільної небезпечності (ч. 4 ст, 74);
в) у зв'язку із закінченням строків давності (ч. 5 ст. 74);
г) за хворобою (ст. 84); д) на підставі закону України про амністію або акта
про помилування(ст. 85);
2) звільнення від відбування покарання: а) з випробуванням (ст. 75, 76, 77,
78);
б) з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років
(ст. 79);
в) у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку
(ст. 80);
г) умовно-дострокове (ст. 81);
д) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83);
є) на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85);
3) заміна більш м'яким покаранням:
а) невідбутої частини покарання (ст. 82);
б) покарання повністю або невідбутої його частини на підставі закону України
про амністію або акта про помилування (ст. 85);
4) пом'якшення призначеного покарання (ч. З ст. 74).
Крім того, спеціальні види звільнення від покарання та його відбування
встановлено ККУ щодо неповнолітніх.
2.2. Звільнення від відбування покарання з випробуванням. У ст. 75 КК
зазначено, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службових
обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на
строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші
обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без
відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування
покарання з випробуванням. У цьому разі суд ухвалює звільнити засудженого від
відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом
іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього
обов'язки.
Відповідно до ст. 75 ККУ звільнення від відбування покарання з випробуванням
можливо при призначенні таких основних покарань, як виправні роботи, службові
обмеження для військовослужбовців, обмеження волі або позбавлення волі, причому
при засудженні до позбавлення волі таке звільнення можливо при призначенні
покарання на строк не більше п'яти років. Що стосується додаткових покарань, то
ст. 77 ККУ допускає можливість не тільки призначення, а й реального
застосування таких покарань, як штраф, позбавлення права обіймати певні посади
або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального
звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.
Крім того, для звільнення з випробуванням потрібно встановити достатню для
цього підставу. Тяжкість злочину визначається насамперед тим, до якої категорії
злочинів належить вчинене винним діяння (ст. 12 КК). Тяжкість злочину потім
повинна бути конкретизована з урахуванням значущості об'єкта і предмета
посягання, характеру діяння, обстановки, засобу, місця і часу його вчинення,
відсутності тяжких наслідків та ін.
Ураховуються також, чи був злочин закінченим або незакінченим, чи вчинений він
у співучасті або однією особою. Підлягають обов'язковому врахуванню форма і
ступінь вини, мотиви і мета злочину.
Не менш важливе значення має врахування даних, що характеризують особу винного.
Їх можна розмежувати на чотири групи:
1) обставини, що характеризують поведінку винної особи до вчинення злочину:
законослухняність, що передує вчиненню правопорушень, ставлення до праці або
навчання, поведінка в побуті, заслуги перед Батьківщиною та ін.;
2) обставини, безпосередньо пов'язані з вчиненням злочину: ініціатива,
готування, організація злочину, фактична роль у його вчиненні та ін.;
3) обставини, що характеризують поведінку винної особи після вчинення злочину:
надання допомоги потерпілому, турбота про його близьких тощо;
4) індивідуальні властивості особи: стать, вік, стан здоров'я, наявність на
утриманні непрацездатних родичів, а також особливості характеру: доброта,
чуйність чи озлобленість, облудність, агресивність, навички і схильності до
азартних ігор, наркотиків, зловживання спиртними напоями і та ін.
Далі підлягають урахуванню інші дані, що, зокрема, пом'якшують покарання,
наприклад, вчинення злочину під впливом примусу, погрози або внаслідок
матеріальної, службової або іншої залежності;
незначний ступінь участі особи в злочині; вчинення злочину внаслідок збігу
тяжких особистих, сімейних або інших обставин, неповнолітнім або жінкою в стані
вагітності, особою в стані сильного душевного хвилювання; усунення або
прагнення добровільно усунути наслідки злочину або відшкодувати заподіяну
шкоду; активне сприяння розкриттю злочину або злочинної діяльності
організованої групи; з'явлення із зізнанням, щире каяття та ін.
Всі ці обставини, що утворюють у своїй єдності підставу для звільнення від
відбування покарання з випробуванням, повинні обов'язково враховуватися судом в
їх конкретному вираженні та у своїй сукупності. Тільки таке комплексне їх
урахування може забезпечити обґрунтований висновок суду про можливість
виправлення засудженого без реального відбування покарання.
Звільнення від відбування покарання з випробуванням завжди пов'язано з
встановленням у вироку іспитового строку, що є невід'ємною його ознакою.
Іспитовий строк - це певний проміжок часу, протягом якого здійснюється контроль
за засудженим і останній під загрозою реального відбування призначеного
покарання зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки та інші умови
випробування. Іспитовий строк містить у собі погрозу реального виконання
покарання, якщо засуджений не буде виконувати умови випробування, і можливість
остаточного звільнення від відбування покарання і погашення судимості, якщо
особа виконає покладені на неї обов'язки. Значення іспитового строку полягає і
в тому, що тільки протягом цього строку особа визнається судимою і за нею
здійснюється контроль з боку органів виконання покарання.
Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 78
КК) визначаються поведінкою засудженого протягом іспитового строку. Ці наслідки
можуть бути як сприятливими, так і несприятливими. Сприятливі: 1) звільнення за
рішенням суду від відбування призначеного винному покарання і 2) погашення у
зв'язку з цим судимості; несприятливі: 1) направлення засудженого для реального
відбування призначеного покарання і 2) призначення покарання за сукупністю
вироків у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину.
Найбільш бажаним для держави, самого засудженого і його близьких є сприятливий
наслідок, тобто звільнення від відбування призначеного покарання. Таке
звільнення здійснюється судом після встановлення, що іспитовий строк пройшов
благополучно, засуджений виконав покладені на нього обов'язки, не вчинив
протиправних діянь. У цьому разі, як уже було зазначено, закон передбачає
пільгове погашення судимості. Воно випливає із попереднього наслідку -
звільнення від відбування призначеного покарання і настає одночасно з ним у
день ухвалення рішення судом, а у разі призначення винному додаткового
покарання, строк якого перевищує тривалість іспитового строку, - з дня відбуття
цього додаткового покарання (п. 1 ст. 89 КК).
Несприятливі наслідки настають для засудженого в двох випадках. Перший - коли
засуджений направляється судом для реального відбування призначеної міри
покарання через те, що він не виконав покладених на нього обов'язків або систематично
вчиняв правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення. При
невиконанні покладених на засудженого обов'язків суд у кожному випадку повинен
з'ясувати причини їх невиконання. Другим несприятливим наслідком є вчинення
засудженим протягом іспитового строку нового злочину. Відповідно до ч.3 ст. 78
КК суд призначає покарання за новий злочин, а потім приєднує до нього повністю
або частково покарання, раніше призначене при звільненні з випробуванням. Тобто
тут застосовуються правила призначення покарання за сукупністю вироків,
установлені статтями 71 і 72 ККУ.
У разі звільнення від покарання з випробуванням суд покладає на засудженого
один або декілька обов’язків, які передбачені ч.1 ст.76, а саме:
1) попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;
2) не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу
кримінально-виконавчої системи;
3) повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця
проживання, роботи або навчання;
4) періодично з’являтися для реєстрації в органах кримінально-виконавчої
системи;
5) пройти курс лікування від алкоголю, наркоманії або захворювання, що
становить небезпеку для здоров’я інших осіб.
2.3. Згідно ч.1 ст. 78 ККУ, після закінчення строку засуджений, який виконав
покладені на нього обов’язки та не вчинив нового злочину, звільняється судом
від призначеного йому покарання, це положення спрямоване на стимулювання
засудженого до законослухняної поведінки та виправлення. Якщо протягом
іспитового строку засуджений довів своє виправлення, то суд зобов'язаний (саме
зобов'язаний, а не може) звільнити засудженого від призначеного йому покарання.
КК не передбачає можливості звільнення засудженого від відбування покарання з
випробуванням до закінчення іспитового строку. Про сукупність умов, за яких
випробування вважається успішним.
Для направлення засудженого для відбування призначеного покарання під час
іспитового строку згідно з ч. 2 ст. 78 достатньо невиконання ним хоча б однієї
із двох умов: 1) невиконання покладених на нього обов'язків, визначених у ст.
76, або 2) систематичного вчинення правопорушень, що потягли за собою
адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях
виправлення. У цьому випадку суд зобов'язаний направити засудженого для
відбування покарання, призначеного за вироком.
Засуджений підлягає направленню для відбування призначеного покарання у разі
вчинення ним лише правопорушень, які відповідають сукупності таких ознак: а)
вони були систематичними; б) кожне з них потягло за собою адміністративне
стягнення; в) свідчать про небажання засудженого стати на шлях виправлення.
У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд,
відповідно до ч. З ст. 78, до покарання, призначеного за новим вироком,
повністю або частково приєднує покарання, яке було призначено засудженому за
попереднім вироком і від якого від був умовно звільнений з випробуванням, або
призначає покарання за сукупністю вироків за іншими правилами, визначеними у
ст. ст. 71 і 72, дотримання цього порядку не залежить від того, чи був
засуджений направлений судом згідно з ч. 2 ст. 78 для відбування призначеного
покарання .
2.4. Враховуючи фізіологічний і психологічний стан вагітної жінки, а також
материнське піклування про здоров'я і нормальні умови розвитку малої (до семи
років) дитини, кримінальний закон містить дві спеціальні норми щодо покарання
таких жінок за вчинений ними злочин.
Так, ст. 79 ККУ надає суду право звільнити від відбування покарання з
випробуванням вагітних жінок, які мають дітей віком до семи років.
Стаття 79 ККУ передбачає, що у разі призначення покарання у виді обмеження волі
або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи
років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі
і особливо тяжкі злочини, суд може звільнити таких засуджених від відбування як
основного, так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку у
межах строку, на який, згідно з законом, жінку може бути звільнено від роботи у
зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку. У разі
звільнення від відбування покарання з випробуванням, вагітних жінок, які мають
дітей віком до семи років, суд може покласти на засуджену обов'язки,
передбачені у ст. 76 КК (не виїжджати за межі України, повідомляти орган
кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання тощо) Контроль за
поведінкою засуджених здійснюється органами Держдепартаменту України з питань
виконання кримінальних покарань (ч. З ст. 79 КК). Після закінчення іспитового
строку суд, залежно від поведінки засудженої, звільняє її від покарання або
направляє для відбування покарання, призначеного вироком (ч. 4 ст. 79 КК). В ч.
5 ст. 79 КК йдеться про те, що коли звільнена від відбування покарання жінка
відмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця
проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує
покладених на неї судом обов'язків або систематично вчиняє правопорушення, що
потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на
шлях виправлення, суд за поданням контролюючого органу направляє засуджену для
відбування покарання згідно з вироком суду. А якщо засуджена в період
іспитового строку вчинила новий злочин, суд призначає їй покарання за
сукупністю вироків (ч.ч. 5-6 ст. 79 КК).
2.5.Судовій практиці відомі випадки, коли винесений судом вирок, що набрав
чинності, фактично не виконується. Це може бути пов’язано з недбалістю
державних виконавців або працівників органів кримінально-виконавчої системи, із
повінню, пожежею, що знищили судові документи, викраденням їх злочинцями тощо.
Якщо з моменту, коли вирок набрав чинності, пройшов значний час і він не був
виконаний, то його виконання при наявності законослухняної поведінки засудженої
особи, стає все менш доцільним і виправданим, адже засуджена особа на певному
етапі втрачає свою суспільну небезпеку (тут доцільно провести паралель із
ситуацією, передбаченою ст. 49 КК "Звільнення від кримінальної
відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності”).
Закон (ст. 80 КК) встановлює певні диференційовані строки залежно від ступеню
тяжкості злочину, виду і строку призначеного покарання, після збігу яких особа
звільняється від відбування покарання, якщо вирок, що набрав чинності, не був
виконаний:
1) два роки — у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі;
2) три роки — у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або
позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;
3) п’ять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за
злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк
не більше п’яти років за тяжкий злочин;
4) десять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на
строк понад п’ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення
волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;
5) п’ятнадцять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі
на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин (ч. 1 ст. 80 КК).
Отже, чим суворіший вирок, тим довші строки звільнення від відбування покарання
у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.
Строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням,
призначеним за вироком суду (ч. 2 ст. 80 КК).
Але крім збігу строків давності для застосування ст. 80 КК необхідно також,
щоб: 1) засуджений не ухилявся від відбування покарання; 2) засуджений не
вчинив протягом вказаних строків нового середньої тяжкості, тяжкого або
особливо тяжкого злочину.
Якщо засуджений ухиляється від відбування покарання, перебіг давності
зупиняється. Ухилення може полягати у таємній для правосуддя зміні місця
проживання, проживанні за фальшивими документами тощо.
У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з’явлення засудженого для
відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності,
названі вище у пунктах 1–3, подвоюються (ч. 3 ст. 80 КК).
Якщо до закінчення строків, зазначених у ч. 1 і 3 ст. 80 КК засуджений вчинить
новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин, перебіг давності
переривається. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення
нового злочину (ч. 4 ст. 80 КК). Строк давності, що сплинув до моменту вчинення
нового злочину, не зараховується.
Нарешті, давність взагалі не може бути застосована у разі засудження особи за
злочини проти миру та безпеки людства, передбачені статтями 437–439 і ч. 1 ст.
442 КК.
2.6. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання являє собою
дострокове звільнення засудженого від подальшого відбування призначеного йому
покарання за умови, що він своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці
довів своє виправлення.
Частина 1 ст. 81 ККУ встановлює вичерпний перелік покарань, при відбуванні яких
можливе умовно-дострокове звільнення. Загальним для них є те, що всі вони є
строковими. Умовно-дострокове звільнення можливе лише стосовно покарань у виді
виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі,
тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі.
Це звільнення умовне тому, що воно здійснюється під певною, встановленою у
законі умовою, недодержання якої тягне за собою часткове або повне відбування
тієї частини строку покарання, від якої особа була умовно-достроково
звільнена.
Покарання в цьому разі не скасовується, проте його реальне виконання
припиняється. Тільки після закінчення певного строку, який дорівнює невідбутій
частині покарання, умовно-достроково звільнений, що не порушив установлених
законом умов звільнення, вважається таким, що відбув покарання.
Застосування умовно-дострокового звільнення додатково підтверджує принцип
кримінального права, згідно з яким покарання не є самоціллю, а призначається
для виправлення особи і попередження вчинення нею нових злочинів. Доцільність і
необхідність умовно-дострокового звільнення викликані тим, що до моменту
звільнення мета покарання в основному досягнута: особа виправилася і немає
необхідності в подальшому відбуванні нею покарання.
При умовно-достроковому звільненні, як зазначено в ч. 1 ст. 81 КК, засудженого
може бути повністю або частково звільнено і від відбування додаткового
покарання.
Підстави застосування умовно-дострокового звільнення. Як такі підстави
кримінальний закон (ст. 81 КК) називає:
1) доведеність виправлення засудженого (матеріальна підстава);
2) фактичне відбуття ним не менше половини, двох третин, трьох чвертей
встановленого вироком суду строку покарання (формалізована підстава).
Засуджений може бути достроково звільнений судом тільки у разі, якщо він довів
своє виправлення сумлінною поведінкою і ставленням до праці.
Сумлінна поведінка - це зразкове виконання вимог режиму і свідоме додержання
дисципліни, вказівок адміністрації, наявність подяк і відсутність стягнень,
якщо особа відбуває покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі. При
відбуванні інших видів покарання вирішальне значення має саме активна
діяльність засудженого, який своєю поведінкою доводить, що виправився і
заслуговує на умовно-дострокове звільнення. Показником виправлення можна
вважати і систему вчинків, що здійснюються з мотивів, прямо протилежних тим, що
штовхнули особу на вчинення злочину. Причому висновок суду про виправлення
особи повинен базуватися на всебічному врахуванні даних про її поведінку за
весь період відбування покарання, а не за час, що безпосередньо передував
вирішенню питання про звільнення. Під сумлінним ставленням до праці звичайно
розуміють чесне та повне виконання своїх трудових обов'язків, підвищення
ділової репутації, суворе додержання правил техніки безпеки тощо.
Якщо виправлення засудженого, як уже зазначалося, є матеріальною підставою
умовно-дострокового звільнення, то фактичне відбуття зазначеного в законі
строку покарання - це формалізована підстава.
Умовно-дострокове звільнення від покарання може бути застосоване після
фактичного відбуття засудженим:
1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої
або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;
2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий
злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше
відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення
або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до
позбавлення волі;
3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний
особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше
звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом
невідбутої частини покарання.
Якщо покарання було призначене за сукупністю злочинів або вироків, то слід
виходити із остаточного покарання, а той мінімальний строк покарання, що
дозволяє умовно-достроково звільнити засудженого, визначається більш тяжким
злочином, який входить у сукупність.
Іспитовий строк при умовно-достроковому звільненні – умовність цього виду
звільнення від відбування покарання полягає в тому, що звільненому судом
встановлюється певний строк, який дорівнює невідбутій частині покарання,
протягом якого він зобов'язаний не вчинювати нового злочину. Цей строк
обґрунтовано називають іспитовим. Він завжди дорівнює часу невідбутої частини
покарання. Отже, іспитовий строк - це певний проміжок часу, рівний невідбутій
засудженим частині
|