Звільнення від відбуття покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру

Частина 1 ст. 105 КК передбачає звільнення від покарання, яке здійснюється шляхом постановлення обвинувального вироку, що пов'язане з докором з боку держави за вчинений неповнолітнім злочин і є формою реалізації кримінальної відповідальності.
Таке звільнення є правом, а не обов'язком суду. Умовами його застосування є щире розкаяння неповнолітнього у вчиненому ним злочині та бездоганна поведінка на момент постановления вироку, які свідчать, що неповнолітній не потребує застосування покарання для досягнення мети виправлення. Ще однією передумовою застосування є те, що вчинений неповнолітнім злочин не повинен відноситись до категорії тяжких або особливо тяжких, це може бути тільки злочин невеликої чи середньої тяжкості (їх визначення даються в ч.ч. 2 та 3 ст.12 КК).
При звільненні від покарання за передбачених ч. 1 ст.105 КК умов, яке є факультативним, суд обов'язково застосовує примусові заходи виховного характеру, їх примусовість полягає в тому, що вони застосовуються незалежно від бажання, згоди чи навіть всупереч бажанню неповнолітнього.
В КК застосування судом примусових заходів виховного характеру може мати місце у трьох правових ситуаціях: а) при звільненні від кримінальної відповідальності неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості (ч. 1 ст.97); б) до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК (ч. 2 ст.97); в) при звільненні від покарання неповнолітнього, який вчинив злочин невеликої чи середньої тяжкості (ч. 1 ст.105), що не тягне за собою судимості (ч. 1 ст.108, ч. З ст.88).

В усіх трьох випадках примусовими заходами виховного характеру є заходи, вичерпний перелік яких дає ч. 2 ст.105.

Вони є заходами державного впливу, альтернативними по відношенню до кримінального покарання, хоча також спрямовані на виправлення неповнолітнього, який вчинив злочин. Центр ваги при їх застосуванні переноситься на соціальну допомогу, підтримку, контроль. Це відповідає характеристиці подібних заходів як альтернативних покаранню. 
При обранні для застосування конкретного виду примусового заходу виховного характеру суд має всебічно врахувати характер і ступінь суспільної небезпечності злочину, обставини його вчинення та роль у його вчиненні неповнолітнього, вплив дорослих, особу неповнолітнього, умови його життя та виховання, стан здоров'я та рівень розвитку, інші особливості особи неповнолітнього.
Застереження є найм'якішим видом примусових заходів виховного характеру і полягає в оголошенні судом у судовому засіданні в обвинувальному вироку засудження поведінки неповнолітнього, який вчинив злочин. Існує практика додаткового усного роз'яснення неповнолітньому та присутнім у залі судового засідання його батькам чи особам, які їх заміняють, суті та значення застосованого до неповнолітнього іменем держави заходу.

Обмеження судом в обвинувальному вироку дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього як примусовий захід виховного характеру, передбачений п.2 ч. 2 ст.105, не знайшов у КК спеціальної регламентації ні щодо тривалості його застосування, ні щодо форм його прояву. Очевидно, тривалість його застосування має бути обумовлена фактом досягнення виправлення, але не пізніше ніж до досягнення 18 років. Тривалість його визначається судом (ч. З ст.105).



Передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, полягає у покладенні судом на таких осіб обов'язку посилити вихований вплив, систематично контролювати поведінку неповнолітнього. Під особами, які заміняють батьків, розуміються усиновителі, опікуни та піклувальники. Суд має переконатися, що той, кому неповнолітній передається під нагляд, правильно оцінює вчинене підлітком, має на останнього позитивний виховний вплив і здатний забезпечити щоденний нагляд і контроль. Закон не вимагає одержання згоди згаданих осіб на передачу їм неповнолітнього під нагляд, але така згода потрібна, оскільки її відсутність ставить під сумнів досягнення позитивного результату застосування розглядуваного заходу.
В той же час згода особи без реальної спроможності здійснювати ефективний виховний вплив та реальний контроль за поведінкою підлітка не повинна бути доводом на користь передачі його під нагляд такій особі. Передача неповнолітнього під нагляд окремих громадян полягає в покладенні на них обов'язків по вихованню і контролю за поведінкою піднаглядного. Вона можлива лише на прохання громадян, якими звичайно мають бути особи, які добре проявили себе на педагогічній роботі або в іншій сфері суспільне корисної діяльності.
"Неприпустимо передавати неповнолітнього під нагляд батькові або матері, які позбавлені батьківських прав, а також батькам чи іншим особам, котрі через свою поведінку не здатні позитивно впливати на нього" (абз. З п.6 постанови).
Передача неповнолітнього під нагляд педагогічного або трудового колективу полягає в покладенні судом на такий колектив за його згодою обов'язку по здійсненню виховного впливу і контролю за поведінкою неповнолітнього. Це поручительство педагогічного або трудового колективу за неповнолітнього, якого вони знають по навчанню чи по роботі і за поведінку якого беруть на себе відповідальність. Таким колективом може бути, наприклад, педагогічний колектив школи, в якій вчиться неповнолітній, чи колектив цеху підприємства, на якому він працює. Суд має бути впевненим у можливостях позитивного виховного впливу такого колективу на неповнолітнього, який передається йому під нагляд.
При передачі неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміняють, педагогічному або трудовому колективу, а також окремих громадян закон не встановлює строків нагляду. Конкретний строк нагляду визначається судом (ч. 3 ст.105 КК). На практиці нагляд здійснюється впродовж принаймні одного року.
Покладення на неповнолітнього обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків застосовується лише до неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток. Поняття заробітку включає заробітну плату від постійної або тимчасової роботи, регульованої трудовим законодавством, включаючи роботу в якості учня чи стажера .
Направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків означає поміщення до загальноосвітньої школи соціальної реабілітації або професійного училища соціальної реабілітації, статус яких визначений Законом "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" від 24 січня 1995 р.

Ці заклади мають напівзакритий характер, направлення до них є найсуворішим примусовим заходом виховного характеру. Застосування цього заходу обумовлюється ступенем соціально-моральної запущеності особи неповнолітнього (про це може свідчити, зокрема, неефективність застосовуваних до нього раніше примусових заходів виховного характеру), вихід його з-під контролю батьків чи осіб, які їх заміняють (про це може свідчити, зокрема, бродяжництво неповнолітнього), доцільністю ізоляції його від негативного впливу соціального середовища, а також характером та ступенем тяжкості вчиненого злочину чи суспільне небезпечного діяння, передбаченого статтею Особливої частини КК. ПВСУ в постанові від 22 грудня 1995 р. №21 роз'яснив, що до спеціальних навчально-виховних установ неповнолітні направляються, коли вони вийшли з-під контролю батьків чи осіб, які їх заміняють, не піддаються виховному впливу і не можуть бути виправлені шляхом застосування інших заходів виховного характеру. Разом з тим не можуть направлятися в ці установи особи, визнані інвалідами, а також ті, яким за висновком відповідних спеціалістів перебування в таких закладах протипоказане за станом здоров'я (абз. 1 п.8 постанови).
Основним завданням загальноосвітніх шкіл і професійних училищ соціальної реабілітації є: створення належних умов для життя, навчання і виховання учнів, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівня, професійної підготовки, розвитку індивідуальних здібностей і нахилів, забезпечення необхідної медичної допомоги; забезпечення соціальної реабілітації учнів, їх правового виховання та соціального захисту в умовах постійного педагогічного режиму (ст. 8 Закону від 24 січня 1995р.).
Особливості педагогічного режиму в школі соціальної реабілітації та професійному училищі соціальної реабілітації визначаються: спеціальним режимом дня і системою навчальної і виховної роботи; постійним наглядом і педагогічним контролем за учнями; виключенням можливості вільного виходу за межі території школи чи училища без дозволу адміністрації.
Неповнолітній направляється до спеціальної навчально-виховної установи до його виправлення на визначений судом строк, який не може перевищувати трьох років. До загальноосвітньої школи соціальної реабілітації направляються неповнолітні віком від 11 до 14 років, а до професійного училища соціальної реабілітації - від 14 до 18 років. В постанові (ухвалі) вказується лише тип спеціальної навчально-виховної установи. "Зазначати конкретну школу або училище та місце їх знаходження не потрібно, оскільки неповнолітній направляється туди за путівкою органу освіти" (абз. 2 п.9 постанови).
У загальноосвітніх школах соціальної реабілітації неповнолітні тримаються до досягнення ними 14 років, у професійних училищах соціальної реабілітації - 18 років, а у виняткових випадках (якщо це необхідно для закінчення навчального року або професійної підготовки) у школах до досягнення ними 15 років, а в училищах - за рішенням суду - до досягнення 19 років. Учні загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації, яким виповнилося 15 років, але які не стали на шлях виправлення, за рішенням суду за місцем знаходження зазначеного закладу можуть бути переведені до професійного училища соціальної реабілітації. В таких випадках загальний строк перебування учня в цих спеціальних навчально-виховних установах теж не може перевищувати трьох років (абз. 3 і 4 п. 10 постанови).

У школі соціальної реабілітації можуть застосовуватися заходи заохочення учнів. За порушення режиму на учнів можуть накладатися такі стягнення: попередження, оголошення догани, обговорення на загальних зборах учнів групи, загону, педагогічній раді, поміщення до дисциплінарної кімнати терміном до двох діб. Умови тримання в такій кімнаті визначаються Положенням про дисциплінарну кімнату, затвердженим Міністерством освіти .
Професійне училище соціальної реабілітації є державною установою Міністерства освіти і науки. Не підлягають направленню до училища неповнолітні, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі, засуджені до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, із застосуванням відстрочки виконання вироку або умовно. В училищі можуть застосовуватись заходи заохочення учнів. За порушення вимог режиму і правил поведінки на учнів можуть накладатися такі стягнення: оголошення зауваження, оголошення догани, поміщення до дисциплінарної кімнати терміном до двох діб.
Звільнення учнів із навчально-виховних установ соціальної реабілітації проводиться достроково або після закінчення терміну перебування (ч. 7 ст.8 Закону від 24 січня 1995 р.), в останньому випадку - рішенням директора школи чи училища. "Учень, який довів своє виправлення, підлягає достроковому звільненню з навчально-виховного закладу соціальної реабілітації. Воно провадиться за клопотанням ради школи чи професійного училища соціальної реабілітації на підставі постанови судді районного (міського) суду за місцем знаходження цього закладу. До клопотання має бути долучена особиста справа учня з даними, що характеризують його ставлення до навчання і праці, а також поведінку за весь час перебування в школі або професійному училищі соціальної реабілітації" (абз. 5 п.10 постанови).

Умови перебування неповнолітніх у спеціальних навчально-виховних установах, направлення до яких є примусовим заходом виховного характеру, визначаються спеціальними положеннями.
За наявності достатніх підстав вважати, що неповнолітній займатиметься протиправною діяльністю, суд може з метою забезпечення виконання рішення про направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи тимчасово (строком до 30 діб) помістити його до приймальника-розподільника, час перебування в якому зараховується до визначеного судом строку тримання неповнолітнього у спеціальній навчально-виховній установі (див.: п.25 постанови ПВСУ).
Новелою чинного КК є вказівка про можливість застосування до неповнолітнього одночасно кількох примусових заходів виховного характеру (ч. З ст.105 КК). Це розширює можливості забезпечення їх виховного впливу. Найбільш доцільним може бути призначення взаємодоповнюючих заходів (скажімо, передача під нагляд і обмеження дозвілля та встановлення особливих вимог до неповнолітнього).
Застосувавши до неповнолітнього один чи кілька примусових заходів виховного характеру, суд може також визнати за необхідне призначити йому вихователя в порядку, передбаченому законом (ч. 4 ст.105 КК). Призначення вихователя не входить до переліку примусових заходів виховного характеру.
Частиною 3 ст.8 Закону "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" передбачено створення при судах інституту судових вихователів для здійснення контролю за виконанням рішень щодо неповнолітніх, який має діяти згідно з положенням, яке затверджується Верховним Судом України, Міністерством юстиції України та Міністерство освіти України. Положення про судових вихователів 
Судовий вихователь призначається судом у разі необхідності попередження бездоглядності та правопорушень (рецидиву) неповнолітніх, зокрема тих, які "скоїли злочини, але звільнені від кримінального покарання за віком або у зв'язку з недоцільністю застосування до них заходів кримінального покарання, якщо направлення їх до спеціальної виховної установи не є необхідним" (п.7.1 Положення). Судові вихователі зобов'язані, зокрема, застосовувати відповідні виховні заходи з метою перевиховання неповнолітніх, здійснювати профілактику та корекційну роботу з ними, контроль за відвідуванням неповнолітнім навчальних занять, його успішністю, поведінкою в школі, на роботі, в сім'ї, в громадських місцях, залучати його до роботи у позашкільних закладах, вживати заходів щодо створення належних умов для правильної організації навчання, роботи і відпочинку неповнолітнього, сприяти працевлаштуванню неповнолітнього (п.п. 12.1, 12.2 Положення) .